Ніхто не народжується таким, а стають такими серед інших таких.
Як ти думаєш, чи могло би трапитися те, що трапилось у 2019 році, якби не було якоїсь сторонньої (щодо людей) лихої сили, що доклала великих зусиль і витратила безліч грошей на те, щоб усіх цих людей одурити?
Чи винні люди в тому, що їх роблять ідіотами наші школи, а згодом наші медії?
Чому в Україні нема так званого журналістського стандарту? Чому в Україні журналісти не займаються репортерською роботою, а просто передруковують усе з інтернету готове? Чому в Україні майже всі люди, що називають себе журналістами, зайняті не пошуком інформації про факти і донесення такої інформації до громади, а в кращому разі «тлумаченнями» та нав’язуванням особистої думки (українською не знаю відповідника, московською це «журналистика мнения»), а в гіршому — роботою за методичками і темниками? Вони ж це роблять не з якогось примусу, над ними не стоять цензори. Вони це роблять абсолютно свідомо та добровільно.
Я розумію твою претензію до людей, що раді обманюватись. Але це претензія до самої людської природи. Ми віримо людям, бо не можемо не вірити. Ґрунтом соціальної взаємодії є апріорна довіра людей між собою. Ми такі, бо ми є такими. Чи може бути винен хтось у тому, що зловмисник використовує цю загальнолюдську засаду суспільного життя у лихих намірах і діях?
Ось я приведу тобі ще один приклад самообману — про тебе самого. Ти досі шукаєш у медіях ознаки того, що твоє уявлення про Трампа та про Вкрадені Вибори 2020 року в США — правильні. Насправді ти помиляєшся. Коли б ти справді хотів знати цю правду, ти б дуже легко знайшов численні свідчення про фальсифікації на виборах, звернув би увагу на нуль доказів провини Трампа і на безліч свідчень про те, що звинувачення на його адресу були брехливо сфабриковані політичними опонентами. Але тобі це не цікаво, бо знати правду — боляче, оскільки з цим знанням прийде й усвідомлення про те, що тебе здурили як малу дитину.
Таке саме зазвичай з усіма одуреними людьми. Болюче знання правди люди свідомо відкидають, а натомість обирають комфорт самозасліплення. Лишаються у «мильній бульбашці» неправди, щоби не страждати.
no subject
Як ти думаєш, чи могло би трапитися те, що трапилось у 2019 році, якби не було якоїсь сторонньої (щодо людей) лихої сили, що доклала великих зусиль і витратила безліч грошей на те, щоб усіх цих людей одурити?
Чи винні люди в тому, що їх роблять ідіотами наші школи, а згодом наші медії?
Чому в Україні нема так званого журналістського стандарту? Чому в Україні журналісти не займаються репортерською роботою, а просто передруковують усе з інтернету готове? Чому в Україні майже всі люди, що називають себе журналістами, зайняті не пошуком інформації про факти і донесення такої інформації до громади, а в кращому разі «тлумаченнями» та нав’язуванням особистої думки (українською не знаю відповідника, московською це «журналистика мнения»), а в гіршому — роботою за методичками і темниками? Вони ж це роблять не з якогось примусу, над ними не стоять цензори. Вони це роблять абсолютно свідомо та добровільно.
Я розумію твою претензію до людей, що раді обманюватись. Але це претензія до самої людської природи. Ми віримо людям, бо не можемо не вірити. Ґрунтом соціальної взаємодії є апріорна довіра людей між собою. Ми такі, бо ми є такими. Чи може бути винен хтось у тому, що зловмисник використовує цю загальнолюдську засаду суспільного життя у лихих намірах і діях?
Ось я приведу тобі ще один приклад самообману — про тебе самого. Ти досі шукаєш у медіях ознаки того, що твоє уявлення про Трампа та про Вкрадені Вибори 2020 року в США — правильні. Насправді ти помиляєшся. Коли б ти справді хотів знати цю правду, ти б дуже легко знайшов численні свідчення про фальсифікації на виборах, звернув би увагу на нуль доказів провини Трампа і на безліч свідчень про те, що звинувачення на його адресу були брехливо сфабриковані політичними опонентами. Але тобі це не цікаво, бо знати правду — боляче, оскільки з цим знанням прийде й усвідомлення про те, що тебе здурили як малу дитину.
Таке саме зазвичай з усіма одуреними людьми. Болюче знання правди люди свідомо відкидають, а натомість обирають комфорт самозасліплення. Лишаються у «мильній бульбашці» неправди, щоби не страждати.