Ситі кацапи сидять вдома біля телевізора. А до України «на сафарі стрєлять біндер» їдуть саме голодні боржники, що таким робом хочуть заробити на сплату кредитів.

Щодо демографії: люди сильно плодяться саме за несприятливих обставин, а у ситі часи — навпаки.

Я веду до того, що хибне розуміння сутності ворога та війни може призвести до поразки. Глобальної, остаточної. Наразі суспільство держави Україна майже поголовно не має усвідомлення визначальної ролі мови та етнічної культури у цьому світоглядному зламі. І цим нас москалі вже перемагають. Навіть якщо ми збудуємо велику армію, що здатна взяти Москву збройною силою, ми закінчимося як нація, позаяк теперішнє українське суспільство заповзято цькує усе, що бодай у якихось формах обстоює українську національну ідею. В цьому «українському» суспільстві плюють у бік таких людей як Фаріон та Ніцой, натомість дією та гаслом утверджують, що нєважна, на каком їзикє разґаварівать культурнаму чілавєку, єслі етат їзик удобєн [патамушта русскій]. А мова це визначальний маркер належності до культурно-психологічної спільноти, яку ми називаємо етносом. Саме з мови постає національна ідентичність, бо лише через мову можливо усвідомлювати оте невимовне, що робить людей кожного етносу самобутніми та неповторними. Поза українською мовою вишиванки та сидіння у вишневому садку є лише кітчем та наругою над споконвічним єством істинної української людини, нерозривно пов’язаної з рідною землею. Мене особисто аж тіпає, коли я змушений чути скрізь на моїй рідній землі оту паскудну кацапську брехучку, я відчуваю себе пропащою мізерною людиною на окупованих теренах, де мене зусібіч оточили вороги та їхні лакузи-покручі. Мова це джерело та носій унікальної етнічної психології народу. Без української мови насєлєніє Укріни ета тє же русскіє, толька втарасортниє, каторим прамилі мазґі. Кожен кацап це знає.