Існує теорія (чи радше гіпотеза) про мову як інстинкт: ru.wikipedia.org/wiki/Язык_как_инстинкт. Слово «інстинкт» тут має бути взято в лапки, звісно, бо людина не має інстинктів. Сама ж гіпотеза цікава.
Я знаю кілька мов і взагалі цікавлюся мовознавством, зокрема компаративістикою, а також антропологією і так далі — і за власними «відчуттями» сутності мови можу сказати, що найточніше та найближче до мого розуміння її сутність однією фразою сформулював Гайдеггер: мова це домівка буття. Все суще ми означуємо через мову, ми мислимо та існуємо, як свідома людська істота, в конкретній мові. Я навіть повторив тут у себе цю сентенцію, дещо переформулювавши її та надавши їй в означенні певного контексту: мова — це тлумачний словник буття. Бо Гайдеггерове означення, на мою думку, дещо ідеалістичне, в філософському сенсі. Але ж буття речей і буття як таке існують і поза нашою свідомістю, це очевидний факт. Тому мені видалося потрібним зробити певний акцент на ролі суб’єкту та мови як його пізнавального інструменту в цій ситуації.
Московити, наприклад, не розуміють слов’янського словотвору, а відтак істинні старі значення слов’янських слів для них здебільшого «мовчать». Ви, мабуть, не раз це помічали: русские не понимают значения и смысла слов собственного языка. А трапилось це тому, що їхня природня фонетика — угрофінська. Фонетика завжди психофізіологічно зумовлена, а тому є найсталішою частиною мови, змінюється лише за певними правилами і лише з реальних причин, а не «просто так». Нові корені чужих слів люди залешанської землі намагалися вживати за правилами своїх угрофінських мов. Із запозичених слів — а це фактично весь словник московської мови — довільно робилися нові слова з новими значеннями, цей процес і тепер триває. Наприклад, москалі скорочують слова до повного спотворення їхнього смислу (приклади з ІТ): охлад (охлаждение), функционал (функциональность), компилить (компилировать) etc.
При цьому, як не дивно, московська мова досить добре підходить до розмаїтого термінологічного вжитку — наукового, виробничого, філософського. Але для цього бажано бути природнім слов’янином, щоб «чути» особливим розумовим слухом значення слов’янських коренів слів та розуміти слов’янський словотвір. А з середини з угрофінської фонології цього просто не чутно. Так само, як, скажімо, японці без особливого навчання не чують і не можуть відтворити звук «л» в чужих мовах, де він є.
no subject
Я знаю кілька мов і взагалі цікавлюся мовознавством, зокрема компаративістикою, а також антропологією і так далі — і за власними «відчуттями» сутності мови можу сказати, що найточніше та найближче до мого розуміння її сутність однією фразою сформулював Гайдеггер: мова це домівка буття. Все суще ми означуємо через мову, ми мислимо та існуємо, як свідома людська істота, в конкретній мові. Я навіть повторив тут у себе цю сентенцію, дещо переформулювавши її та надавши їй в означенні певного контексту: мова — це тлумачний словник буття. Бо Гайдеггерове означення, на мою думку, дещо ідеалістичне, в філософському сенсі. Але ж буття речей і буття як таке існують і поза нашою свідомістю, це очевидний факт. Тому мені видалося потрібним зробити певний акцент на ролі суб’єкту та мови як його пізнавального інструменту в цій ситуації.
Московити, наприклад, не розуміють слов’янського словотвору, а відтак істинні старі значення слов’янських слів для них здебільшого «мовчать». Ви, мабуть, не раз це помічали: русские не понимают значения и смысла слов собственного языка. А трапилось це тому, що їхня природня фонетика — угрофінська. Фонетика завжди психофізіологічно зумовлена, а тому є найсталішою частиною мови, змінюється лише за певними правилами і лише з реальних причин, а не «просто так». Нові корені чужих слів люди залешанської землі намагалися вживати за правилами своїх угрофінських мов. Із запозичених слів — а це фактично весь словник московської мови — довільно робилися нові слова з новими значеннями, цей процес і тепер триває. Наприклад, москалі скорочують слова до повного спотворення їхнього смислу (приклади з ІТ): охлад (охлаждение), функционал (функциональность), компилить (компилировать) etc.
Пропоную вам прочитати чудові нариси про цю втрату смислів: «Із пад стєжка, або Психічна патологія мовокаліцтва».
При цьому, як не дивно, московська мова досить добре підходить до розмаїтого термінологічного вжитку — наукового, виробничого, філософського. Але для цього бажано бути природнім слов’янином, щоб «чути» особливим розумовим слухом значення слов’янських коренів слів та розуміти слов’янський словотвір. А з середини з угрофінської фонології цього просто не чутно. Так само, як, скажімо, японці без особливого навчання не чують і не можуть відтворити звук «л» в чужих мовах, де він є.