Існує теорія (чи радше гіпотеза) про мову як інстинкт: ru.wikipedia.org/wiki/Язык_как_инстинкт. Слово «інстинкт» тут має бути взято в лапки, звісно, бо людина не має інстинктів. Сама ж гіпотеза цікава.
Я знаю кілька мов і взагалі цікавлюся мовознавством, зокрема компаративістикою, а також антропологією і так далі — і за власними «відчуттями» сутності мови можу сказати, що найточніше та найближче до мого розуміння її сутність однією фразою сформулював Гайдеггер: мова це домівка буття. Все суще ми означуємо через мову, ми мислимо та існуємо, як свідома людська істота, в конкретній мові. Я навіть повторив тут у себе цю сентенцію, дещо переформулювавши її та надавши їй в означенні певного контексту: мова — це тлумачний словник буття. Бо Гайдеггерове означення, на мою думку, дещо ідеалістичне, в філософському сенсі. Але ж буття речей і буття як таке існують і поза нашою свідомістю, це очевидний факт. Тому мені видалося потрібним зробити певний акцент на ролі суб’єкту та мови як його пізнавального інструменту в цій ситуації.
Московити, наприклад, не розуміють слов’янського словотвору, а відтак істинні старі значення слов’янських слів для них здебільшого «мовчать». Ви, мабуть, не раз це помічали: русские не понимают значения и смысла слов собственного языка. А трапилось це тому, що їхня природня фонетика — угрофінська. Фонетика завжди психофізіологічно зумовлена, а тому є найсталішою частиною мови, змінюється лише за певними правилами і лише з реальних причин, а не «просто так». Нові корені чужих слів люди залешанської землі намагалися вживати за правилами своїх угрофінських мов. Із запозичених слів — а це фактично весь словник московської мови — довільно робилися нові слова з новими значеннями, цей процес і тепер триває. Наприклад, москалі скорочують слова до повного спотворення їхнього смислу (приклади з ІТ): охлад (охлаждение), функционал (функциональность), компилить (компилировать) etc.
При цьому, як не дивно, московська мова досить добре підходить до розмаїтого термінологічного вжитку — наукового, виробничого, філософського. Але для цього бажано бути природнім слов’янином, щоб «чути» особливим розумовим слухом значення слов’янських коренів слів та розуміти слов’янський словотвір. А з середини з угрофінської фонології цього просто не чутно. Так само, як, скажімо, японці без особливого навчання не чують і не можуть відтворити звук «л» в чужих мовах, де він є.
Я за лигвистику не особо. Она мне навевает скуку. Поэтому исключительно поверхам и с контесте других интересующих меня вщей. Больше всего люблю этимологию. Когда меня называют неадекватом, спарашиваю "а ви твки знаете шо ознаает это слово?". Как объясню, начинается форменная истерика ибо аргументов нема.))) Это как пример "практического" использования этимологии.
Интересная гипотеза. И мне чего-то сразу вспомнился интегральный традиционализм. Гипотеза о некой предсуществующей конкретному человеку ментальной матрице очень интересна, но крайне несовременна, не мейнстримна. Нынешние хомо сапиенсы считают, что платонизм устарел, но в тоже время продолжают мыслить с понятиях платонизма. Вернее руин платонизма.
За не понимают. По-моему это везде так. Постмодернизм жи. Уничтожение значений, различий, все сливается и перемешивается. У расиянцев другая проблема: они просто языка не знают. Вот я делаю ашибки, апечатки. это обусловлено состоянием моего здоровья, но таки я пишу гораздо грамотнее, чем большинство населения, не имеющего моих проблем ср здровьем, окончивших школу, большинство еще имеет и вышак. Вот как объяснить это я хз. В одном слове из 4 букв четыре ашипки. это ж талант надо иметь.
Мне при изучении восточноевропейских мов труднее сего было привыкнуть к отсуствию такого сильного различия между написанием и произношением как в русском. Наверное это самое трудное. и именно на этом большинство и спотыкается, имхо.
![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png)
euthanasepam) wrote2018-10-13 09:27 am
no subject
Я знаю кілька мов і взагалі цікавлюся мовознавством, зокрема компаративістикою, а також антропологією і так далі — і за власними «відчуттями» сутності мови можу сказати, що найточніше та найближче до мого розуміння її сутність однією фразою сформулював Гайдеггер: мова це домівка буття. Все суще ми означуємо через мову, ми мислимо та існуємо, як свідома людська істота, в конкретній мові. Я навіть повторив тут у себе цю сентенцію, дещо переформулювавши її та надавши їй в означенні певного контексту: мова — це тлумачний словник буття. Бо Гайдеггерове означення, на мою думку, дещо ідеалістичне, в філософському сенсі. Але ж буття речей і буття як таке існують і поза нашою свідомістю, це очевидний факт. Тому мені видалося потрібним зробити певний акцент на ролі суб’єкту та мови як його пізнавального інструменту в цій ситуації.
Московити, наприклад, не розуміють слов’янського словотвору, а відтак істинні старі значення слов’янських слів для них здебільшого «мовчать». Ви, мабуть, не раз це помічали: русские не понимают значения и смысла слов собственного языка. А трапилось це тому, що їхня природня фонетика — угрофінська. Фонетика завжди психофізіологічно зумовлена, а тому є найсталішою частиною мови, змінюється лише за певними правилами і лише з реальних причин, а не «просто так». Нові корені чужих слів люди залешанської землі намагалися вживати за правилами своїх угрофінських мов. Із запозичених слів — а це фактично весь словник московської мови — довільно робилися нові слова з новими значеннями, цей процес і тепер триває. Наприклад, москалі скорочують слова до повного спотворення їхнього смислу (приклади з ІТ): охлад (охлаждение), функционал (функциональность), компилить (компилировать) etc.
Пропоную вам прочитати чудові нариси про цю втрату смислів: «Із пад стєжка, або Психічна патологія мовокаліцтва».
При цьому, як не дивно, московська мова досить добре підходить до розмаїтого термінологічного вжитку — наукового, виробничого, філософського. Але для цього бажано бути природнім слов’янином, щоб «чути» особливим розумовим слухом значення слов’янських коренів слів та розуміти слов’янський словотвір. А з середини з угрофінської фонології цього просто не чутно. Так само, як, скажімо, японці без особливого навчання не чують і не можуть відтворити звук «л» в чужих мовах, де він є.
no subject
Интересная гипотеза. И мне чего-то сразу вспомнился интегральный традиционализм. Гипотеза о некой предсуществующей конкретному человеку ментальной матрице очень интересна, но крайне несовременна, не мейнстримна.
Нынешние хомо сапиенсы считают, что платонизм устарел, но в тоже время продолжают мыслить с понятиях платонизма. Вернее руин платонизма.
За не понимают. По-моему это везде так. Постмодернизм жи. Уничтожение значений, различий, все сливается и перемешивается. У расиянцев другая проблема: они просто языка не знают. Вот я делаю ашибки, апечатки. это обусловлено состоянием моего здоровья, но таки я пишу гораздо грамотнее, чем большинство населения, не имеющего моих проблем ср здровьем, окончивших школу, большинство еще имеет и вышак. Вот как объяснить это я хз. В одном слове из 4 букв четыре ашипки. это ж талант надо иметь.
Мне при изучении восточноевропейских мов труднее сего было привыкнуть к отсуствию такого сильного различия между написанием и произношением как в русском. Наверное это самое трудное. и именно на этом большинство и спотыкается, имхо.