Перечитавши «Едем» Лема через 30 років…

[euthanasepam]

 

Перечитав, аби згадати докладніше, про що ж там було, бо вчора згадував у коментах у пана mysliwiec (mysliwiec.livejournal.com/3110416.html).

1. Фантазії Лема про інші світи безперечно цікаві.

2. Ідейна та літературна вартість книжки — на одиницю: це дуже слабенька література, на мій смак.

3. Нарешті собі ясно сформулював, що ж у мене завше викликало таку сильну відразу до хвонтаздів та їхніх пафосних писульок: це їхнє «проґресорство» та технократичний шовінізм при гуманітарній немічності або й цілковитій нікчемності — та водночас мало не фанатичній заповзятості до вирішення саме гуманітарних проблем. Така собі булгаковська шариковщина. Цим вони вельми нагадують сучасних погроміздів, що вважають усіх людей вар’ятами і збудували довкола нас цифровий концтабір задля нашого ж блага, не питаючи в нас дозволу це робити. Стривайте, а на чиїх книжках зростали тії погромізди? Непозбувна бентега…


Дещо несподіваний висновок: ймовірно, що більше нічого з Лема ніколи не перечитуватиму, шкода гаяти час на це примітивне чтиво підліткового рівня. Вочевидь, я давно переріс цей жанр, але не зауважив цього моменту.

 

Comments

[balu]

От що зачепило останнім часом, так це "Снігова сестричка", яку написала Мая Люнде. Взагалі, дитячі книжки рулять. Та ж "Длинньіе уши в траве" Іржи Кршенека якась медитативна. Разом з "Поселок Тополи" Саутолла у радянські часи давали перший погляд на нормальний світ. Цікаво, що совітська цензура пропустила дуже коротку, але потужну проповідь у Сатуолла. Чи "Тереадори" Нестайка досі можу перечитати, напевно тому, що мої дитячі спогади схожі на те. Та й Олександр Волков з його "Смарагдовим містом" залишається бомбезним.

[euthanasepam]

А мені таке повернення в дитинство дають навчальні книжки та відео.