euthanasepam | Reading

Сьогодні я випадково дізнався про шикарну новину.

Виявляється, російський опозаціонер Карамурза розгорнув бурхливу діяльність в парламентській асамблеї ради Європи. І навіть багато чого досяг. Наприклад, він спромігся добитися включення в резолюцію ПАСЕ щодо російської агресії проти України пункт, яким обов'язковою умовою мирної угоди між Україною та Росією має бути... ТАДАМ! Звільнення російських політв'язнів!

Тобто, ЗСУ воюють за те, щоб випустили, наприклад, Гіркіна.

Бажання росіян загрібати жар чужими руками та їздити на чужому горбу просто невиліковне.

hozar

Росія вже майже перемогла Америку, але тут їй відключили американський старлінк...

kondybas

В британії вирішили зробить гру, в якій би британців навчали терпимості до імігрантів та планів культурної та расової диверсифікації королівства. ГГ гри - дівчинка на ім'я Амелія - несподівано сподобалася британцям, тож вони почали робить ШІ-відеоролики з нею. От тільки в цих роликах вона говорить прямо протилежне тому, що вкладали їй у рота в грі. Ось, наприклад:

Watch on YouTube

Навколо цього вибухнув шторм з відосів, коміксів та інших мемасиків, аж навіть цю саму Амелію, що її вигадали за державні гроші, зараз проголосили фашисткою.

hozar

Американська військова операція у Венесуелі створила для Пекіну проблему набагато серйознішу за втрату 10-20 мільярдів доларів. Китай уперше з часів Корейської війни зіткнувся з ситуацією, коли його змушують визнати обмеженість власної могутності в зоні, яку він вважав надійно закріпленою. Але справжня катастрофа не в грошах — вона в необхідності домовлятися з позиції слабкості після десятиліть звикання диктувати умови.
Венесуельська авантюра Пекіну здавалася бездоганною. Країна з величезними нафтовими запасами, режим, який готовий обмінювати ресурси на китайські кредити, географічна віддаленість від традиційних зон американської військової присутності. Китайські інвестори будували свою стратегію на простому припущенні: Вашингтон 2010-х відступив з Латинської Америки назавжди, зайнятий Близьким Сходом і стримуванням самого Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Пекін звик до того, що американці лише бурчать на китайську економічну колонізацію третіх країн, але реально нічого не роблять.
Ця впевненість виявилася фатальною помилкою. Адміністрація Трампа продемонструвала готовність використовувати військову силу в регіоні, який Вашингтон ніколи не переставав вважати своїм. Доктрина Монро виявилася не історичним архаїзмом, а живим принципом американської зовнішньої політики. І раптом китайські мільярди опинилися не в безпечній гавані далеко від американського впливу, а в зоні, де правила встановлює той, хто контролює військову силу.

kondybas

Я взагалі маю сильну відразу до телебачення - через цілу купу об'єктивних причин. А основна з них полягає в тому, що при відтоку аудиторії в енторнет, телебаченню залишається цільова аудиторія дуже специфічної якості. І ця ЦА своїм попитом формує телепропозицію за своїми смаками. Що призводить до ще більшого відтоку до енторнету, ще більше концентруючи біля, вибачте на слові, "голубих екранів" піпла, що хаває. Що призводить до ще більшої кондовості телепродукції. Врешті ця спіраль призведе до гравітаційного колапсу, сумнівів немає.

Найгидкішим різновидом телегівна я вважаю всякі телешоу про "таланти". Де жюрі з підтоптаних зірок двадцятирічної давнини оцінюють молодих бовдурів, яких потім запрягають у естрадний конвеєр. Щось типу Епштейнового бізнесу, тільки легально. Ну, і, звичайно, нагадать ЦА про себе. Бо ж відомо, що без паблісіті не бува просперіті. Мені, звичайно, можуть заперечити, що ці шоу несуть в маси культурку і вот ето вот всьо.

Але скажіть щиро, яка імовірність того, що ці конкурси виродять хоч щось, схоже на цей шкільний хор?

Watch on YouTube

hozar

Якщо ми програємо цю війну — не буде де жити і не буде де ухилятися.
Це не про «погані умови миру».
Не про «пересидіти за кордоном».
І точно не про те, що хтось зможе сховатися.
Поразка — це зникнення дому як такого.
Коли немає країни, немає безпечного тилу, немає місця, де «це не моя війна».
А ті, хто виживе і залишиться, все одно потраплять в армію росіян.
Так само, як сьогодні туди примусово забирають чоловіків з окупованих територій.
Без вибору. Без права відмови. Проти інших або на утилізацію.
Війна тоді приходить у кожну квартиру.
Без винятків. Без довідок. Без статусів.
Тому вибір давно не між фронтом і втечею.
Вибір між тим, чи буде завтра де жити — чи доведеться воювати вже за чужу імперію.